День захисника України крізь призму книги

Зовсім скоро, 14 жовтня, ми будемо відзначати молоде, але дуже важливе для нашої країни свято - День захисника України. Воно було запроваджене в 2014 році в результаті реакції на збройну агресію Росії та підсилення проєвропейських тенденцій відмови від радянських символів і свят, зокрема, від Дня захисника Вітчизни.   Президент України Петро Порошенко у своєму виступі під час військового параду в Києві 24 серпня 2014 року відзначив: «Україна більше ніколи не відзначатиме це свято за військово-історичним календарем сусідньої країни. Ми будемо шанувати захисників своєї Батьківщини, а не чужої!».   Сучасні українські письменники не можуть бути осторонь подій, які відбуваються у нашій країні, а тому з під їх пера виходять  книги, які через людські долі та характери відображають реальну картину сьогодення. Ці твори просякнуті патріотизмом і боротьбою, вони правдиві і драматичні. Читаючи їх, щемить душа, але вони спонукають нас до переосмислень, пізнання, гартують дух та невимовну повагу до захисників рідної землі.

Пропонуємо невелику добірку саме таких книг до Дня захисника України.       Головна книга цієї війни    "Найсучасніший аеропорт в Україні і один із найкращих і оснащених у Європі. Побудований, до речі, до чемпіонату Європи з футболу всього три роки тому. Тепер він нагадував Олексію обсмоктаний морськими хижаками скелет динозавра або левіафана, викинутий на берег невблаганною бурею жорстокої долі."   Сергій Лойко - фотограф, перекладач, письменник та кореспондент "Лос Анджелес Таймс", який був єдиним іноземцем (американцем російського походження), який побував у Донецькому аеропорту під час бойових дій.   Ці чотири дні змінили уявлення світу про війну на Сході України, адже світлини, відзняті Сергієм, розійшлися світом і отримали престижні відзнаки, а в Москві на його репортаж відгукнулися глухою люттю.    "Аеропорт" - якісно написаний нон-фікшн, пронизливий репортаж, гіркий текст, що його мусить прочитати кожен українець   Головна лінія роману розгортається протягом останніх п'яти днів з більш ніж 240-денної оборони аеропорту. Це той період, коли автор безпосередньо був у бойових умовах поряд з українськими військовими.    За сюжетом книги разом з кіборгами в Аеропорту знаходиться американський фотограф, який з певних причин переживає цю необов'язкову війну як особисту драму. Через його очі, немов у калейдоскопі, в перервах між боями, читач бачить всю історію з Майдану до знищення Аеропорту.        Переможець Гранд-Коронації    Вдовиченко, Г. Маріупольський процес    ...Я бачив пекло, бо я був під Іловайськом. Усі мої побратими загинули, а то були люди зі щирого золота. Мене врятувала дівчина з-під Маріуполя, яка любила розмальовувати контурні карти й сидіти на черешні.   У літературному конкурсі "Гранд Коронація Слова" книга "Маріупольський процес" Галини Вдовиченко в номінації "Романи" здобула перемогу. І це не дивно, адже письменниця дуже майстерно змогла передати стосунки двох людей, які знаходяться по різні боки війни: полоненого бійця та сепаратистки.   За словами Володимира Лиса, це роман про пізнання людини людиною, про ламання стереотипів щодо "західників" і "східняків" крізь звичайні людські почуття, про відкриття через це пізнання самого себе, світу та перемогу цих почуттів над жорстокістю й абсурдом цієї, як зрештою, і всілякої війни.   Український боєць, доброволець Роман зі Львова, потрапляє у полон до «ополченців», колишніх пересічних хлопців-«гопників», що з початком подій стали сепаратистами й отримали зброю.    Над бранцем знущаються і б'ють, але якось сестра одного з бойовиків, яка проживає в селі неподалік Маріуполя, просить отримати воїна у якості «робочої сили». Така пропозиція у логіці війни не особливо здатна подивувати - і, відповідно до одвічних воєнних традицій, Роман став рабом на звичайному українському сільському обійсті.   Звісно, з часом стіна ворожості між «фашистом» і «сепаркою» дає тріщину. А згодом виникають почуття й усі, з ними пов'язані, проблеми.       "Найгарячіша" книга автора   Шкляр, В. «Чорне сонце»   "Вибухи стрясали землю вже тут і там, кулі чухрали на деревах гілля і листя, а сливи не падали. Не знаю, що мені сталося. Я підійшов, зірвав одну - круглу, чорну, солодку, як мед. Світ крутився довколо мене, а я стояв і їв - може, востаннє в житті? - чорну сливу.    І стояло наді мною високо в зеніті сонце, я дивився на нього і зовсім не мружився, бо воно не пекло, не палило і вже не світило.   Сонце було чорне."   Автор книги називає її думою. А ще "найгарячішим" твором, адже він про воїнів, які тримають у свої дужих руках молоде українське сонце, глибоко відчувають коріння рідної землі, міцний зв'язок із своїми прабатьками, і тому Чорне сонце не спалило їх душ.   Василь Шкляр не збирався найближчим часом писати про війну, адже вважає, що ці події потребують поглибленого осмислення. Однак історія "азовців" виокремилась саме в такий жанр - дума про братів.   Усі герої книги - реальні хлопці. Це перший твір автора, де не змінено жодного прізвища, жодного позивного, усе так, як є.   «Чорне сонце» - це короткий епос про російсько-українську війну очима бійця полку "Азов", підготовку до операції під Іловайськом, настрій бійців «Азову». Це глибока, сповнена смутку, болю й надії оповідь хлопця, котрого честь і сумління змусили взяти до рук зброю.    До цієї книжки, окрім "Чорного Сонця", увійшли твори "Танець під чортову дудку", "Крук - птаха нетутешня", "Останній шанс Захара Скоробагатька", "Високі гори у Ялті", "Цілком таємні історії".   Можна сказати, що з одного боку, це повість, написана з натури, а з іншого - художній твір. Це не документалістика, у творі передано дух... І це головне.